Для подолання корупції не вистачає політичної волі та власного прикладу
Ukrainian English French German Polish

Для подолання корупції не вистачає політичної волі та власного прикладу

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Закон України “Про запобігання корупції” дає чітке визначення поняттю “корупція”. Суть його досить проста — це завжди протиправне використання службових повноважень.

 
Закон чітко відповідає на основні питання щодо корупційних діянь. Звичайно, можна їх доповнювати, але хочу зазначити, що для боротьби з цим ганебним явищем у правоохоронних органів є всі необхідні законодавчі можливості і інструменти.
 
Для застосування цих інструментів не вистачає політичної волі.
 
Виходячи з того, що система влади побудована так, що людина прагне зайняти певну посаду саме з корупційних перспектив, а не задля виконання прямих обов’язків, то ми маємо абсолютну безперспективність такої боротьби. Тим більше, що вищим пілотажем корупційних діянь є намагання посадових осіб максимально дистанціюватися від ними ж ініційованих "темних" оборудок — вони самі не ведуть розмови, не підписують документи, не беруть валізи з "відкатами"…
 
На щастя, в українському суспільстві досить сильне негативне сприйняття корупції (як явища) і корупціонерів (як таких). Я би навіть сказав, що у нас існує сильна публічна антикорупційна мода. Однак виживання на побутовому рівні (а нерідко і фізіологічне) змушує  безправного українця для вирішення своїх проблем у правовому полі шукати зв’язки — кума, брата, свата, доброго знайомого або, зрештою, посередника. Це при тому, що пересічний українець не любить звертатися до державних закладів, він їм інтуїтивно не довіряє (до речі, результати соцопитувань це підтверджують).
 
З іншого боку, слід усвідомлювати, що в Україні, як і у всіх базових країнах колишнього СРСР, корупційна складова має не лише фіксовані прояви в середовищах управлінських еліт. У сучасних умовах ці рецидиви та формати “збагатилися” новими корупційними вимірами, які пронизують державний організм і намагаються пов’язати по руках і ногах усе суспільство.
Майдан чітко продемонстрував недовіру громадян і громад до процедурно-функціонального розподілу владних повноважень у державі, його проекції на суспільство у тому вигляді, який зафіксований нині діючою Конституцією та законами. За умов, коли законодавство не зведено в кодекси, коли відсутнє пулове обслуговування сучасних сфер життя, причому, в динаміці, що має потенціал до перспективного розвитку, чиновникам (керівникам різного рівня, суддям, прокурорам, тощо) досить легко маніпулювати законодавчими положеннями та власними службовими обов’язками. А відтак, маніпулювати громадянами України.
 
Вважаю і, власне, стою на тому, що сьогодні самими лише правовими інструментами в Україні не впоратися із явищем тотальної корупції. За відсутності політичної волі та власного прикладу будь-яка розпіарена боротьба з цим ганебним явищем приречена на провал.
 
Всім нам — владі, громадським активістам, пересічним українцям — потрібно усвідомити, що корупція є настільки живучою і вона так пристосовується до нових умов, що лише проста констатація факту існування цього явища завжди гратиме проти держави і суспільства.
 
Масштаб корупції в Україні всеосяжний. Вона набула зараз формату масового нецивілізованого виживання громадян і тотальної недовіри до існуючої суспільно-державної форми традиційно-радянського централізовано-номеклатурного управління.
 
Але я хочу звернути увагу на інше. Світ зараз стикається з поки що не усвідомленим фактом тотальної світової корупції, яка огортає своїм павутинням не лише окремих високопосадових осіб, а цілі управлінські кластери. Ми є свідками розслідування корупційного скандалу у FIFA, FIDE. Періодично ту чи іншу країну стрясають корупційні скандали. Але про загрозу тотальної корупції на планеті навіть ООН наразі офіційно не говорить як про проблему. Може, тому, що і там є корупціонери, про що свідчать перші процеси сьогодення?
 
Тотальна світова корупція, на мій погляд, – це реактивна дія централізму (тоталітаризму, авторитаризму, ерзац-демократизацій, тощо) на втрату перспектив існування та абсолютного домінування в сучасній епосі глобалізації і зростанню прямої відповідальності за долю середовищ життя (соціумів).
 
Без перебільшення можу сказати, що за свою прокурорську діяльність стикався практично з усіма — а їх більше десятка за законом – видами корупції. Всі вони мають точне визначення та відповідну характеристику і немає сенсу їх перелічувати.
 
Однак зараз, на мою думку, корупція як явище потребує переосмислення. Ми мусимо від простого розуміння цих процесів – зловживання владою або посадовим становищем, розкрадання державного, колективного або приватного майна з використанням посадового становища, неправомірної вигоди (хабарництва) тощо (номенклатурно-посадова корупція) —  дійти до усвідомлення корупції у сучасних вимірах, таких як: інституційна, управлінська, стилістична, функціональна, брендова, капілярна, партійна… Цей ряд можна продовжувати, але суть в іншому — корупція не є чимось незмінним, вона живе і розвивається одночасно з розвитком держави і самої епохи, набуває нових ознак і вимірів і потребує відповідного адекватного і до того ж, різноформатного скоординованого реагування з боку суспільства.
 
А ще хотів би звернути увагу на підміну процедур функціональної відповідальності між інститутами конституційними і неконституційними. Це коли  чиновники канцелярії, якою власне є Адміністрація Президента, керують РНБО, коли радники АПУ управляють напряму низкою функцій Міноборони і Генерального штабу тощо.
 
Я вже не кажу про кадрові ротації на базі методик бізнес-менеджменту епохи  первинного накопичення капіталу і нехтування кадрами державного рівня та  відповідної підготовки. А ще – тотальна монополізація управлінських функцій, які імітують децентралізацію і ще більше посилюють централізм, при цьому — в  стилістиці мілітаризації держави і суспільства. В цьому ж ряду –  використання потужностей оборонно-промислового комплексу (ОПК) не для боротьби із глобальним гібридним тероризмом, а для посилення експортних позицій в інтересах управлінсько-бізнесових мафіозно-лобістських груп у владі, відновлення старого середовища корупційної імітації стандартів НАТО (за назвами в номенклатурі, а не за якістю матеріалів та технологій їхнього виготовлення) у безпековому секторі в умовах посилення небезпеки для всіх сфер держави тощо…
 
Хотів би додати ще один вид корупції – міждержавний. До нього я відношу невиконання країнами-гарантами Будапештської угоди. Не хотів би розцінювати це як корупційну змову безвідповідальних геополітичних гравців. Швидше, це ситуативна корупційна гра одного з учасників угоди із усім світом, якій сприяла міжнародна безвідповідальність, породжена глобалізацією залежностей між суспільствами, економіками та державами.
 
Ми, безперечно, рухаємось у Європу. А вимоги Європи, серед іншого, передбачають безкомпромісну боротьбу з корупцією. Для цього потрібно довести європейським партнерам, що весь державний апарат рішуче налаштований на боротьбу з корупцією. Але якщо вище керівництво не переймається боротьбою з цим явищем, більше того, саме замішане в темних оборудках, то що говорити про нижчі ієрархічні прошарки чиновництва? Ось так і починаються ритуальні танці довкола проблеми боротьби з корупцією — говорити про це потрібно всім і правильними словами, а реальні кримінальні справи відкладаються на потім.
 
Тому владні дії щодо цього явища носять звітно-паркетний характер. Публічно ж ці звіти найбільше трансформуються на захід через відпрацьовані дипломатично-казуїстичні стилістики міжнародної спільноти, які часто не стикуються з реаліями життя українських громад. Влада оперує цим явищем як дивним рецидивом, який турбує тільки Захід чи громадян і ніколи — саму владу, адже вона завжди у своїх очах безгрішна.
 
Хотів би підкреслити, що високопосадове чиновництво не враховує одного важливого факту — боротьба з корупцією є не лише вимогою ЄС. Це, передусім, нагальна вимога українського суспільства. Це потреба, яку обстоює кожен громадянин. І це індикатор того, наскільки влада відповідає за свої слова, сказані зі сцени Майдану.
 
Тому не виключаю, що практику судово-правової системи в боротьбі з корупцією доведеться застосовувати до тих високопосадовців, які зараз найбільше говорять про цю саму боротьбу. 
 
Щоб проблема тотальної боротьби з корупцією стала належною практикою судово-правової системи, потрібно визначити наукові компоненти цього явища, окреслити його стратегічні масштаби і особливості проявів у сучасному житті держави, законодавчо забезпечити умови для безкомпромісної боротьби.
 
Далі – започаткувати реальну автономність усіх гілок влади. Особливу увагу при цьому варто звернути на ЗМІ та громадські організації (при цьому третій сектор має позбавитися ролі сателітного сервісу партійно-лобістських угрупувань і стати покликанням кожного громадянина, що вже демонструє справжнє волонтерство).
 
Нарешті, на повну силу має запрацювати місцеве самоврядування, яке повинно відійти від формату обслуговування центральної влади і зосередитись на реалізації проблем, що їх вимагають глобальні тренди сучасного життя у середовищах найменших громад і населених пунктів.
 
Микола Голомша, лідер Політичної Партії "ПАТРІОТ", Заслужений юрист України, перший заступник Генерального прокурора України (2014 р.)
Читати 566 разів Останнє редагування Останнє редагування 14 грудня 2015

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.

Гімн

gimn1

 _______________________

help

Контакти

Адреса: 03150, м.Київ, вул. Антоновича, 157

тел. +38 (044) 200-22-01

E-mail:  patriot-org@ukr.net

 Прес-служба:   044 200-22-01;  063 829-77-46

                         

Соціальні мережі

Партнери партії